Родоначальником ідеї вічного двигуна вважають індійського поета, математика і астронома Бхаскара Ачарья. У своїй праці «Brahmasphutasiddhanta» він описав вічний двигун так: «Сконструювати з світлих порід дерева колесо з порожніми рівномірно розподіленими спицями, заповнити спиці до половини ртуттю і запечатати, помістити колесо на горизонтальну вісь. У частині спиць ртуть буде підніматися вгору, а в інших спускатися, забезпечуючи безперервний рух».
В епоху Відродження інтерес до вічного двигуна був величезний. Наприклад, велика кількість креслень з описом конструкції вічного двигуна було зроблено архітектором Франческо ді Джорджіо. Один з досить непоганих варіантів-це Гідроприводний млин з додатковою помпою.
Машина використовує безперервну циркуляцію води. Оскільки ззовні вода не надходить, то такі механізми іноді називають aqua morta, тобто «мертва вода». Падаюча вода запускає велике вертикальне колесо, яке за допомогою зубчастої передачі приводить в рух млин. Щоб підняти воду вгору використовуються колінчастий вал і два важелі, скріплених з віссю колеса, що приводять у рух дві помпи з циліндричними поршнями.
Леонардо да Вінчі зацікавився всіма механізмами, в тому числі і рухомими нескінченно. До наших днів дійшли частина його креслень із зображенням рециркуляційних млинів з архімедовим гвинтами. Він також описав складні механізми з заповненими ртуттю порожнинами. У Німецькому музеї в Мюнхені є реконструкція його машини. Не дивлячись на те, що за часів да Вінчі закон збереження ще не був відомий, геніальний винахідник дуже близько підійшов до його ідеї. Він писав: «Падаюча вода може підняти таку ж кількість води ... але ми повинні врахувати і втрати сили на тертя». Відомі й начерки чисто механічних вічних двигунів да Вінчі, що приводяться в рух кульками, що котяться.
Певним відходом від механіки стали дослідження магнітних, гідравлічних та електричних вічних двигунів. Перша згадка про магнітний вічно рухомий механізм відноситься до 1269 року. П'єр де Маркурт описав пристрій, що обертається під дією сил декількох магнітів.
Цей ефект став зрозумілий набагато пізніше, а пристрій Маркурта виявився першим компасом. Маркурт сам визнавав, що створений ним механізм не призначений для здійснення корисної роботи, а скоріше допомагає зрозуміти, як планети рухаються по орбітах.
Йоханнес Таісніерус описав такий вічний двигун - металева кулька притягувалась магнітом по похилій поверхні потрапляла в отвір в низу поверхні і по іншій похилій поверхні поверталась на своє початкове місце розташування і починала цикл спочатку.
Єпископ Джон Уілкінс дав пояснення, чому цей механізм не зможе працювати - "Чому спочатку кулька підніметься і пройде через верхній отвір, а не прилипне до магніту? І чому вона повинна під дією сили притягування магніту притягнутися вгору? І чому в нижній частині похилої площини кулька повинна змінювати напрямок руху?"
У трактаті Каспара Шотта «Technica Curiosa» 1664 року випуску можна було знайти не тільки опис сенсаційного експерименту, проведеного Отто фон Геріке, але також численні малюнки з описами більшості вічних двигунів, сконструйованих до середини XVII століття, тільки частина з яких взагалі могли працювати. Шотт дає в книзі опис досить складного механізму, створеного Іоганном Йоахімом Бехером.
Для побудови цієї машини, яка призводить в дію годинниковий механізм, було навіть зведено будівлю. Було витрачено багато зусиль, щоб змусити машину працювати. Після декількох років, витрачених на безплідні спроби запустити механізм, Бехер написав: «Десять років я витратив на цю дурість, я втратив багато часу, гроші і репутацію. Тепер я можу з упевненістю сказати, що вічний двигун неможливий».
Роберт Бойль (1627-1691) припускав, що в дуже тонкій трубці рідина може підніматися завдяки капілярному ефекту. Але дана конструкція не могла спрацювати, оскільки капілярний ефект не давав би рідині витікати із трубки.
Англійська офіцер Уїлліам Конгрів (1772-1828), описав вічний двигун, що працює за рахунок капілярного ефекту в губках. Принцип роботи досить простий: губки зліва наповнені водою, а тому важкі. Вони-то і повинні обертати ланцюг проти годинникової стрілки. Губки справа піднімаються і розтягуються за рахунок натягу ланцюга. Оскільки вода з них вичавлюється, то вони стають легшими і легше піднімаються. Конгрів підрахував, що така конструкція може здійснювати корисну роботу, але помилився.
Представники ірландської компанії Steorn (заснована в 2000 році), що працює в галузі альтернативної енергетики, оголосили, що їм вдалося створити генератор постійної енергії з ККД понад 100%, заснований на взаємодії магнітних полів. Сучасний вічний двигун отримав назву Orbo. Генеральний директор Steorn Сін Маккарті стверджує, що його дітище несе невичерпну енергію, засновану на використанні «енергії нульових коливань».
Однак яке ж було розчарування прихильників ідеї вічного двигуна, коли в кінці минулого року диво-винахід так і не було виставлено в музеї "Kinentica Museum" в Лондоні. Виявилося, що в систему енергію поставляв якийсь неврахований розробниками джерела фактор.
Не можна не сказати про Perepiteia – вічний двигун, винайдений канадцем Тейном Хайнсом. Все почалося 1985 року, коли майбутній винахідник задумався, як, використовуючи магніти, можна поліпшити генератор потужності.
28 січня 2008 року Хайнс випробував свій вічний двигун в лабораторії Массачусетського Технологічного Інституту. Дивно, але прилад дійсно працював! На жаль, більш нових даних про цю дивовижну машину немає, але швидше за все, вона не працює.
Є ще велика кількість інших невдалих вічних двигунів, але вони взяли за основу роботу інших вічних двигунів.