Вічний двигун (perpetuum mobile) — ідеальний двигун, задуманий так, що, бувши запущеним один раз, буде працювати постійно і не вимагатиме додаткового надходження енергії.
Але, на жаль, подібний пристрій неможливо створити, оскільки він вступає у протиріччя з двома законами термодинаміки:
-
закон збереження енергії (енергія нізвідки не з’являється і ні куди не пропадає);
-
кількість теплоти, отриманої системою, йде на здійснення її роботи проти зовнішніх сил і зміну внутрішньої енергії.
Історично розрізняють різні типи вічних двигунів:
-
вічний двигун першого роду за задумом мав би виконувати роботу, не отримуючи енергії. Він суперечить закону збереження енергії;
-
вічний двигун другого роду за задумом мав би перетворювати всю отриману теплоту в роботу. Це не суперечить закону збереження енергії, але вступає у протиріччя з другим законом термодинаміки.
Вічні двигуни конструюють на основі використання наступних прийомів їхніх комбінацій :
-
підйом води за допомогою архімедового гвинта;
-
підйом води за допомогою капілярів;
-
використання колеса з вантажами, що не можуть зрівноважитись;
-
природні магніти;
-
електромагнетизм;
-
пара або стиснене повітря.
